Київ став другим містом після Львова, де представили виставковий проєкт «Херсон: НЕ/вкрадене. Штудії та омажі». Це мистецька відповідь на один із найцинічніших злочинів російської окупації — незаконне вивезення восени 2022 року картин і музейних цінностей із Херсонського обласного художнього музею імені Олексія Шовкуненка.
У столиці виставку відкрили в Національному музеї історії України у Другій світовій війні. І це місце надає проєкту особливого звучання: нинішня російсько-українська війна постає не лише як боротьба за території, а й як системна спроба знищити українську культуру, пам’ять та ідентичність.
«Ми мріяли привезти Херсон до Києва — і ми його привезли. Цією виставкою ми хочемо привернути увагу до всіх тимчасово окупованих Росією українських територій і до людей, які там живуть і чекають на звільнення», — каже ініціаторка та кураторка проєкту, мистецтвознавиця Олена Балаба.
За словами директорки Херсонського художнього музею Аліни Доценко, російські окупанти вивезли з колекції закладу понад 10 тисяч експонатів. Сьогодні ці твори залишаються на підконтрольних РФ територіях, а держава-агресор не надає про них жодної прозорої інформації, використовуючи викрадене мистецтво для пропаганди.
Після окупації Херсона 1 березня 2022 року працівники музею намагалися врятувати фонди. Документацію вдалося сховати та зберегти, і саме це тепер дає шанс боротися за повернення колекції.
«Ми були під прицілом. Фізично врятувати 14 тисяч робіт було неможливо. Але ми зберегли документацію і сьогодні першими серед українських музеїв працюємо з Інтерполом, щоб повернути награбоване», — розповідає Аліна Доценко.
Саме завдяки цій документації музей і далі нагадує про кожен викрадений твір — і не дозволяє стерти його з культурної пам’яті.
Для Олени Балаби цей проєкт — не лише про мистецтво, а й про свободу українського півдня. Вона називає Херсон воротами до Криму і наголошує: виставка є формою спротиву окупації, яка торкнулася і самого міста, і лівобережжя області, і півострова.
До повномасштабного вторгнення Балаба не раз бувала в Херсоні, згадуючи його як тепле, затишне і світле місто. Саме тому новина про розграбування музею стала для неї особистим болем — і поштовхом до дій.
Разом з однодумцями вона вирішила знову повернути в публічний простір імена та роботи художників, чиї полотна викрали окупанти: Миколи Пимоненка, Івана Айвазовського, Давида Бурлюка, Віктора Зарецького, Марії Примаченко та багатьох інших.
Ідею Олени Балаби від початку підтримав художник Матвій Вайсберг, який став одним із головних натхненників і організаторів проєкту. Координаторкою виступила уродженка Херсона Роза Тапанова, директорка Національного історико-культурного заповідника «Бабин Яр». Співкуратори виставок — Олексій Баула та Антон Логов.
Суть проєкту полягає в тому, що сучасні українські художники обирають одну з викрадених із Херсонського музею робіт і створюють на її основі штудію або омаж.
Омаж — це мистецька подяка, творча рефлексія на іншу роботу. Штудія — переосмислення твору, його дослідження мовою сучасного автора. Таким чином, виставка не просто розповідає про втрату, а буквально повертає ці картини в український культурний обіг — через нові образи, сюжети та сенси.
Після того, як Херсонський художній музей повноцінно відновить роботу у своїй будівлі, новостворені твори мають увійти до його колекції.
Першу виставку, присвячену третій річниці звільнення Херсона, показали у львівській Zenyk Art Gallery. Там представили 29 робіт, створених 21 художником і художницею.
У Києві експозиція стала масштабнішою: тут уже показують 38 робіт, а кількість учасників зросла до 28 митців з різних регіонів України.
Матвій Вайсберг наголошує, що до проєкту може долучитися кожен український художник, який відчуває потребу говорити про втрату, пам’ять і повернення.
Один із найяскравіших прикладів виставки — діалог сучасних художниць із творчістю Марії Примаченко. Одразу дві мисткині, Оксана Цюпа та Ілона Кузнецова, обрали для осмислення викрадену роботу «Помідори у вазі».
У результаті в експозиції поруч існують одразу три історії: репродукція оригіналу, викраденого з музею, і дві сучасні інтерпретації, зовсім різні за формою та настроєм.
Ілона Кузнецова створила витончений білосніжний омаж «білим по білому», який відсилає до античної скульптури. Її робота доводить: світ Примаченко залишається впізнаваним навіть без вибуху кольору, яким ми звикли його бачити.
Водночас цей твір має ще один важливий вимір — інклюзивний. Робота задумана так, щоб люди з порушеннями зору могли сприймати її через дотик. Тактильність, фактура і рельєф відкривають ще один спосіб взаємодії з українською культурною спадщиною.
Оксана Цюпа, натомість, звернулася до текстилю і створила яскраву аплікацію. За її словами, саме творчість Марії Примаченко навчила її не боятися відкритих кольорів, орнаментів і стилізації.
Для Оксани Цюпи участь у проєкті має ще й дуже особистий сенс. Основний напрям її творчості — текстильна скульптура: від маленьких брошок до великих авторських ляльок.
У березні 2022 року художниця евакуювалася з оточеного ворогом міста поблизу Києва через Романівський міст. Після деокупації області померла її мати. Однак поховати прах за заповітом досі неможливо: село в Запорізькій області, де мало відбутися поховання, вже кілька років перебуває під російською окупацією.
На виставці Цюпа представила також символічну інсталяцію — в’язане дерево, ліва і права частини якого уособлюють окуповані та вільні території України. Відвідувачі можуть прикрашати його зеленими стрічками як знак віри в повернення всіх українських земель.
Ще одна важлива робота виставки — омаж львівського скульптора Володимира Семківа до картини Михайла Жука «Казка». Хоровод жуків» 1914 року.
Оригінал — світлий, декоративний, майже святковий. Натомість сучасна інтерпретація перетворюється на тривожний образ: дерев’яну скульптуру хлопця, якого кільцем оточують дрони. Так, художник говорить про щоденну небезпеку, в якій живуть Херсон і вся Україна.
Не менш промовистою є штудія-диптих Дениса Недолуженка, нині молодшого сержанта Державної спеціальної служби транспорту, до картини Костянтина Крижицького «Дорога» 1899 року.
У класичному полотні — українська ідилія: сонце, стиглі поля, спокійна дорога серед хлібів. У версії Недолуженка ця дорога стає дорогою сучасної війни: землею, за яку щодня точиться боротьба, дорогою, що існує лише доти, доки її захищають від російських дронів і шахедів.
Сьогодні виставка об’єднала 28 відомих сучасних художників з усієї України. Серед них — Матвій Вайсберг, Олександр Животков, Ахра Аджинджал, Антон Логов, Ганна Криволап, Владислав Шерешевський, Катя Лісова, Макс Вітик та інші.
Проєкт «Херсон: НЕ/вкрадене» працює одразу в кількох вимірах. Він нагадує про викрадені твори, підтримує зв’язок із музеєм, говорить про злочини окупантів і водночас створює нову культурну спадщину.
Організатори переконані: ця ініціатива має розширюватися. У майбутньому вони хочуть бачити подібні проєкти і про інші українські міста та музеї, що постраждали від російської окупації: Крим, Маріуполь, Мелітополь, Каховку.
«Ми хочемо, щоб до цього долучалися й інші музеї. Щоб з’являлися нові виставки — “Крим. НЕ/вкрадене”, “Маріуполь”. НЕ/вкрадене”, “Мелітополь. НЕ/вкрадене”. Проєкт про викрадені Росією українські музейні цінності має розширюватися і їздити світом», — каже Олена Балаба.
Росія краде не лише території, будівлі чи музейні фонди. Вона намагається привласнити українську історію, стерти наші культурні маркери і зробити невидимими цілі міста та їхню пам’ять.
Саме тому такі виставки важливі не лише для мистецького середовища. Вони повертають увагу до Херсона, до його музею, до викрадених робіт і до людей, які продовжують боротися за повернення свого.
«Херсон: НЕ/вкрадене» — це не просто виставка. Це нагадування про те, що українська культура жива, навіть коли її намагаються вивезти, замовчати чи присвоїти. І що кожна викрадена картина має бути повернена додому.
Фото: instagram.com/art_museum_ks
За підтримки
Проект реалізовано у співпраці з Google в рамках кампанії «Цифрове перетворення України»
Використання матеріалів сайту і копіювання інформації без письмового дозволу заборонено.Сайти мережі Discover Media Holding
©2017—2021 Мандруй Україною. Всі права захищені. Зроблено в студії Jam Digital