Не святі горшки ліплять – керамічні традиції українців

Вважається, що гончарна історія України починається від трипільців, які прославилися виробництвом глиняних виробів з унікальними орнаментами. З того часу пройшли тисячоліття, за які наші майстри неймовірно прокачалися в технологіях, але при цьому зберегли традиції предків. Кожен регіон України мав свою гончарну культуру і своїх героїв. Частина з них навіть включена до списку Нематеріальної культурної спадщини України. Про них і буде ця стаття.

Косівська кераміка

Традиції косівської мальованої кераміки – унікальне культурне явище, яке з кінця XVIII ст створюють і зберігають на Гуцульщині. Сьогодні головними осередками цього промислу є місто Косів, селища Пістинь, Кути, Рожів. У 2016 році косівська кераміка була включена до списку Нематеріальної культурної спадщини України, а в 2019 – до Репрезентативного списку ЮНЕСКО нематеріальної культурної спадщини людства. Найбільшими майстрами вважаються Олекса Бахматюк, Петро Кошак, Казимир Возняк, брати Зондюки та Баранюки.

Як розпізнати косівську кераміку

• По кольору: місцеві майстри використовують переважно жовтий, зелений і коричневий кольори, що символізують сонце, гори і землю.  Іноді додається ще синій. Раніше ці барви отримували природним шляхом з іржі, кобальту та окисленої міді.
• За малюнком: на своїх виробах гончарі зображували біблійні сюжети, церкви або ж побут і традиції місцевих, через що косівська кераміка відома ще як гуцульська.
• За технікою: спочатку більшість предметів формується з місцевої червоної глини на гончарному колі, потім висушується і покривається «побілкою». Коли виріб знову висохне, його декорують. У ХІХ ст почали використовувати ритований розпис. «Фішкою» косівської кераміки є вицарапування малюнків у техніці сграфіто.

Гуцульські майстри виготовляють переважно посуд, як для щоденного використання, так і обрядовий, дитячі іграшки, сувеніри. Але були і унікальні речі, не типові для інших регіонів, наприклад, посудини для вина, олій та інших рідин, а також поставники – великі церковні підсвічники. Крім того, створювали мальовані кахлі, які часто використовували в оздобленні печей. Це стало особливо популярним на межі  ХІХ - ХХ ст. А зараз одна така автентична плитка може вартувати близько 200$, адже збереглося їх дуже мало. 

Де шукати косівську кераміку

Зараз промисел розвивається у вигляді невеликих цехів або приватних майстерень. Останні часто проводять майстер-класи з традиційного гончарства, демонструють власні колекції, продають вироби в інтернет-магазинах та беруть участь у тематичних фестивалях, наприклад «Лудинє-фест», «Золоте горно» або «Мальований дзбаник». Щоб максимально поринути у традицію гуцульського гончарства, рекомендуємо завітати до Сергія Дутки в с.Рожів, Іванни Козак-Ділети або сімейної майстерні родини Троць у Косові.

Крім того, Косівській кераміці присвячений цілий зал в Косівському музеї народного мистецтва та побуту Гуцульщини, а також є колекція в музеї Івана Гончара. 

Опішнянська кераміка

Наприкінці ХІХ ст в Україні сформувався ще один потужний осередок традиційного гончарства. Ним стало давнє козацьке містечко Опішня на Полтавщині, яке сьогодні називають «гончарною столицею України». Уже за кілька років кераміка з Опішні поповнювала зібрання колекціонерів та провідних музеїв не тільки російської імперії, а й навіть Європи та Америки. Саме тут заснували першу в Лівобережній Україні земську зразкову гончарну майстерню, що донині є єдиним центром розвитку гончарного шкільництва в державі. Серед найвідоміших майстрів – Олександра Селюченко, Гаврило та Явдоха Пошивайло, Василь Поросний, Михайло Киртиш та інші.

Як розпізнати опішнянську кераміку

Місцева кераміка вражає розмаїттям форм, технік, кольорів та стилів. Найчастіше виготовляли поливаний посуд класичних форм або фігурний у вигляді звірів (баранці, леви, куманці тощо), що використовувався у побуті та традиційних обрядах; дитячі іграшки, а також маленькі скульптури.

• Колір: для розпису виробів використовують переважно 2-3 кольори. Найчастіше білий, червоний, зелений, коричневий із невеликою кількістю чорного. 
• Техніка: опішнянські майстри для ліплення обирають місцеву сіру глину. Виріб з неї сушиться, потім випалюється, декорується і знову випалюється. Оздоблюють найчастіше з використанням глазурованої поливки, ліпленого декору та унікальної техніки розпису – фляндрівки (ріжкування).
• Орнамент: опішнянська кераміка вирізняється мінімалістичними геометричними узорами (риски, крапки) та рослинними орнаментами. Іграшкові тварини мають характерне оздоблення у вигляді «гілки» на спині, «кривульок з накапуванням» по боках, та «сонця» на грудях. 

Де шукати Опішнянську кераміку

В Опішні діє Національний музей-заповідник українського гончарства, що є найбільшою тематичною установою держави і найкращим місцем, щоб годинами вивчати місцеві керамічні традиції. До його складу входять також меморіальні садиби майстрів О. Селюченко та родини Пошивайлів, щоб познайомитися з життям і творчістю найкращих. А спробувати власні вміння у гончарстві та інших місцевих традиційних промислах рекомендуємо в етно-садибі «Лялина світлиця».

Раніше ми вже згадували про неї та розповідали, чому Опішню треба обов’язково включити в свою наступну поїздку Полтавщиною.

Бубнівська кераміка

Гончарство у селах Бубнівка та Новоселівка на Вінничині почало розвиватися ще в ХVІІ ст. Але сучасних рис воно набуло в другій половині ХІХ ст завдяки творчості Андрія Гончара, якого називають «батьком» бубнівської кераміки та Агафону Герасименку. Сини останнього стали справжніми зірками, які прославили мистецтво свого краю на весь світ.

Як розпізнати бубнівську кераміку

• За кольором: вироби бубнівської кераміки мають коричневий або жовтогарячий колір з білими, червоними, зеленими, темно-коричневими, іноді сірими та блакитними орнаментами. 
• За технікою: місцеві майстри виготовляють свої вироби з локальної глини – глею на гончарному колі. Потім випалюють та оздоблюють їх з використанням техніки «фляндрівка».
• Орнамент: бубнівський розпис поєднує в собі рослинні та геометричні елементи, серед найбільш типових «вилоги», «косички», «виноград»,«сосонка», квіти тощо.

Такими малюнками майстри прикрашали посуд. Особливо популярними були миски та тарелі. Кришки для горщиків декорували маленькими глиняними фігурками тварин та птахів. Крім посуду, виготовляли ще іграшки та будівельну кераміку.

Де шукати бубнівську кераміку

Головним центром збереження бубнівської кераміки є музей-садиба братів Герасименків у с. Новоселівка, де представлено близько до 1000 шедеврів місцевих гончарів. Локальні майстри періодично влаштовують тематичні майстер-класи та заходи. За анонсами слідкуйте на Facebook сторінці їхньої групи.

Багатолітні традиції та величезний спадок мають також Олешнянська кераміка з Чернігівщини, чорно-димлена Гаварецька та Сокальська кераміка Львівщини, що готується подаватися на включення до всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, Васильківська майоліка. Найвідомішим виробом останньої став керамічний півник зі знищеного росіянами будинку в Бородянці, який вважається світовим символом української витривалості та незламності. 

Фото: www.facebook.com/MuseumOfPotteryInOpishnya